Літературне свято

„БЕЗСМЕРТНИЙ СИН БЕЗСМЕРТНОГО НАРОДУ“

(Пам'яті Івана Франка)

Мета: глибше ознайомити студентів з життям і творчістю Каменяра; залучити учнів до проведення заходів, спрямова­них на відзначення річниці Івана Франка; виховувати інтерес до творчості класика української літе­ратури.

Обладнання: портрет Івана Франка у вишитому рушнику, під портретом вислів "Безсмертний син безсмертного народу, Іван Франко, наш світлий Каменяр" (В. Сосюра);

вислови:

 "Бути, як Він, наш Каменяр незламний, Чи шлях є у житті більш славний?" (Р. Братунь);

 "Великому, перед ким всі слова замалі, йому, очевидно, можна скласти гідну хвалу тільки щоденним невтомним Франківським трудом"

(А. Новиченко).

Вступне слово учителя

Як не любити прекрасного мальовничого краю, оспіваного в піснях, легендах, як не любити мужнього українського наро­ду, що віками боровся за свою волю і незалежність, що просла­вився героїчними подвигами козаків, січового стрілецтва, як не любити багатої, щедрої української землі, що дала світові ле­гендарних месників Довбуша і Кармалюка, безсмертного Кобза­ря — Тараса Шевченка, землі, на якій народився, виріс, працю­вав і творив Іван Якович Франко, про якого з гордістю сьогодні можемо сказати словами Володимира Сосюри:

Немов весна, коли радіють води,

Ти у серцях, як сонця вічний жар,

Безсмертний син безсмертного народу,

Іван Франко, наш світлий Каменяр.

"Людство знає чимало чесних, самовідданих борців, які принесли на вівтар вітчизни пориви молодості, ідейні переко­нання зрілості, зрештою, все своє життя. Багато в чому долі цих людей були схожими. їх спалювали на вогнищах, розстрі­лювали до схід сонця в тісних тюремних двориках, посила­ли на шибениці, гноїли в сирих підземеллях, засилали в сол­дати. Але народжувалися нові титани, нові борці і прометеї"

("Франкова криниця" // ВМ. Крутиус.  "Матеріали до вивчення біографії Івана Франка", ст. 9).

Варто пригадати слова О. М. Горького: "Вам, українцям, є чим пишатися в своїй культурі. Яких могутніх людей дала ваша література!

Шевченко, Франко, Леся Українка — це ж не тільки поети величезного таланту і невичерпної енергії, вони люди з великим людським серцем і розумом, з героїчною силою духу, у них є чо­го повчитися не тільки українцям".

Але який шлях довелося пройти Франкові до свого без­смертя?

Ведучий:

27 серпня 1856 року в селі Нагуевичах Дрого­бицького повіту на Львівщині в родині сільського коваля на­родився майбутній велет Іван Якович Франко, "автор невми­рущих віршів та поем, талановитий прозаїк, автор новаторських повістей, оповідань, нарисів; драматург, невтомний перекла­дач, учений, літературознавець, фольклорист, етнограф, по­лум'яний публіцист і громадський діяч" ("Франкова криниця"// В. її. Крутиус. "Матеріали до вивчення біографії Івана Франка", ст. 18-19).

Сільська дитина росла серед природи. Мале хлоп'я цілими днями бігало по полю, поміж високих лопухів, над невеликою річкою з високими берегами. Його цікавило все: чому сонце ма­леньке, про що шепоче листя на осиці, про що розмовляють між собою лісові звірі..." — все, що воно бачило, здавалось йому таким прекрасним, чудним і незрозумілим. (М. Коцюбинський. "Іван Франко").

Хлопець-читець  1.

Маленький хутір серед лук і нив на горбику над річкою шумною, — от там я в простій хлопській хаті жив, і самота, і сум жили зо мною. Із трьох боків поля ті обмежив могутній ліс зеленою стіною, і шумом серцю він на сон дзвонив, і сум по травах розносив луною. Він тяг мене в свою таємну тінь, і свіжий подих віщував розраду, і листя знай мені шептало:

       "Скинь із серця всі згадки про зваду й зраду!

Природі-мамі до грудей прилинь

і тут знайдеш нову, святу принаду.

(Іван Франко. "Маленький хутір серед лук і нив")

Ведуча:

Батько був людиною широких громадських інтере­сів. "З людьми і для людей", — це був девіз його життя. Любив, щоб у кузні було весело і гамірно. Сюди, у батькову кузню, що­дня прибігав малий Івась. "Слухав розповіді селян про нуж­денну працю, злидні та неврожаї, бачив нужденних заробітчан, що йшли на нафтові промисли до Борислава й Дрогобича. У ди­тячу душу глибоко западало побачене й почуте" (Надія Вишнев-ська. "Іван Франко і його твори для дітей").

Хлопець-читець 2.

"На дні моїх споминів і досі го­рить той маленький, але міцний огонь. У ньому пролизуються -ині, червоні та золотобілі промені, жевріє, мов розтоплене ву-. ,.;я, і яриться в його глибині щось іще більше, проміняєте, від-ки раз по разу сарахкотять гилькасті зиндри. Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі" (І. Франко. "У кузні").

Дівчина-читець  1.

У долині село лежить,

понад селом туман дрижить,

а на горбі край села

стоїть кузня немала.

А в тій кузні коваль клепле,

а в коваля серце тепле,

а він клепле та й співа,

всіх до кузні іззива.

"Ходіть, люди, з хат, із поля!

Тут кується краща доля.

Ходіть, люди, порану,

вибивайтесь з туману!"

Та тумани хитаються,

понад селом згущаються,

розляглися по полях,

щоб затьмити людям шлях.

Щоб закрити їм стежини

ті, що вгору йдуть з долини,

в тую кузню, де кують

ясну зброю замість пут".

(Іван Франко. "У долині єело лежить")

Ведучий:

Малий Франко був роботящим, залюбки допо­магав батькам, був добрим і товариським. Джерелом перших по­етичних вражень стали для нЬого народні пісні, які він пере­йняв від своєї мами. Працюючи, вона співала, і з голосу матері малий Івась запам'ятав багато народних пісень, що стали супут­никами й утіхою всього його життя.

Хлопець-читець 3.

 Пісне, моя ти сердечна дружино,

Серця відрадо в дні горя і сліз,

З хати вітця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

Тямлю як нині: малим ше хлопчиною

6 мамині пісні заслухувавсь я:

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого тяжкого життя.

"Мамо, голубко, — було налягаю, —

Ще про Ганусю, Шумильця, Вінки!"

"Ні, синку, годі! Покіль я співаю,

Праця чекає моє? руки".

Мамо, голубко! Зарана в могилі

Праця й недуга зложили тебе,

Пісня ж твоя в невмираючій силі

В мойому серці ясніє, живе.

Ох, і не раз тая пісня сумненька

В хвилях Великих невгодин життя

Тихий привіт мені слала, мов ненька,

Сил додала до важкого пуття.

"Синку, кріпися! — мені ти твердила. —

Адже ж не паном родився ти чей!

Праця, шо в гріб мене вчасно вложила,

Та лиш тебе доведе до людей".

Правда, матусю! Спасибі за раду!

Я її правди не раз досвідив.

Праця дала до життя мні принаду,

Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.

Праця ввела мене в тайники темні,

          Відки пісень б'є чарівна нора, Нею дива

прояснилися земні, Загадка нужди

          людської стара. Пісня і праця — великі

         дві сили! їм я до скону бажаю служить:

         Череп розбитий — як ляжу в могилі,

Ними лиш зможу для правнуків жить!

                     (Іван Франко. "Пісня і праця")

Ведуча:

Навчався у сільській школі у сусідньому селі Ясениця Сільна, а пізніше у Дрогобицькій "нормальній" школі, згодом у гімназії. Був одним із перших

учнів, жадібно читав усе, що потрапляло йому до рук, на нужденні копійки

купував книжки, збирав власну бібліотеку.

"Науки шкільної не любив. Зате читав. Шевченкового "Коб­заря" вивчив напам'ять" (М. Коцюбинський. "Іван Франко").

"Обставини життя Івана Франка були надзвичайно складни­ми. Але він з раннього віку привчався "проти рожна перти, про­ти хвиль плисти", мужньо витримувати удари долі, працювати за всяких умов.

Учень Франко відмінно навчається сам, допомагає в навчанні іншим, багато працює фізично, займається самоосвітою, збирає народну творчість, розпочинає літературну діяльність" ("Фран­кова криниця"// В.П. Крутиус. "Матеріали до вивчення біографії Івана Франка", ст. 23).

У 1875 році, сповнений радісних мрій і сподівань, вступає до Львівського університету, який уявлявся Франкові храмом на­уки, центром культурного життя.

Для 19-літнього юнака характерним було здобування власною працею глибоких, справжніх, пов'язаних із життям знань.

Ведучий:

У Львові вступає до студентської громади і бере участь у редакції студентського журналу "Друг", в якому надруковано перші вірші Івана Франка, підписані псевдонімом Дже-джалик. Юний Франко вирішив присвятити своє життя боротьбі за краще становище трудящого люду, служінню рідній україн­ській літературі і культурі. Він виростає в одного з прогресив­них громадських діячів Галичини, слово, позиція і діяльність якого викликали захоплення однодумців і злість противників.

Три арешти й ув'язнення довелось пережити Франкові, але ніщо не могло зламати його сили, Його духу, його любові до свого народу. Одна за рдною виходять збірки його творів. Іван Франко здобуває визнання як видатний український письмен­ник і вчений.

Дівчина-читець 2.

Пригнав його жандарм. Яка зневага,

Яка ганьба для цілого села!..

 — Ось так тебе юнацька нерозвага

На сором нам в болото завела! —

Сказав вітчим.

І впали в нього крила,

Які його носили вище хмар.

Впав край вікна, немов бездушна брила,

В душі його потух захоплень жар.

Взяв косу в руки та й пішов косити,

Печать поклавши на вуста.

Та ба! Якби то в ньому не вертів неситий,

Давно вже в серці збуджений хробак.

А вдома всі мовчать і ядом дишуть,

І все село аж руки затира.

Як вжитися в сільську убивчу тишу?

Чого мене так люто світ скарав?

Коби хоч хто навідався до мене!

Даремне! Хто насмілиться на те?

Розглянувся. Буяє все зелене,

Усе росте, і все цвіте, цвіте...

А він... Снується лісом і полями,

І голова від задумів пашить.

Невже насправді честь села я сплямив?

А ліс говорить: не зважай, пиши!

І олівець буяє на папері,

І думка думку бистро поганя,

Так начеб хтось відкрив до мізку двері.

А там Ідей незглибна западня!

В селі глузують: перевчив Яць сина...

Зробить його надумав паничем,

Щоб не свербіла від роботи спина.

А він скінчив освіту під ключем.

(Петро Карманський. "В Нагуєвичах")

Хлопець-читець 4.

Нехай і так, що згину я,

Забутий десь під тином,

Що всі мої думки, діла

Сліду не лишать, мов та мгла

На небі синім.

Нехай і так! Я радо йду

На чесне, праве діло!

За нього радо в горю вмру

і аж до гробу додержу

                Свій прапор ціло.

(І. Франко. "Нехай і так, що згину я ")

 Хлопець-читець 5.

Судіть мене, судді мої,

Без милості фальшивої!

Не надійтесь, що верну я

З дороги "нечестивої".

Не надійтесь, що голову

Перед вами смирно схилю я,

Що в добрість вашу вірити

Буду одну хоч хвилю я.

(Іван Франко. "На суді")

Хлопець-читець 6.

Підгірська долина, немов домовина

Лежала мертва, хоч широка —

В морозі, в тумані ні крил, ні пристані

Для думки, для серця, для ока.

І тулячись міцно в немудрий кожух,

Я думав нерадісну думу

Про край сей, про люд сей, — туман і мороз

Ще більше наводили суму.

Я думав про тьму, що в тих селах царить,

Про бідність, про голод, про муку,

Про хорих дітей, що тут сотнями мруть,

Про ту безпросвітню розпуку.

Я думав про тисячі людських п'явок,

Що кров ссуть із люду найлучшу,

Про тисячі кривд, і неправд, і оскорб,

                    Що рвуть і брудять його душу

                    І як же тут духові, думці якій

                   З-під криги такої підняться?

                    І як же тут людським змаганням живим

                    У пеклі такім паклюваться?

                     Шипіли санки, мов гадюки в снігу,

                    Т форкали коні, грудками

                  Сніг рвавсь з-під копит їх, я мерз і туливсь,

                   І мучився тими думками.

(Іван Франко. "Підгір'я взимі")

Ведуча:

Минали роки в постійній щоденній праці, громад-. ській діяльності. А в домі підростало четверо дітей, яких змал­ку заохочував працювати, вчитися, додержувати слова. Дружина Ольга Хоружинська всіляко підтримувала і допомагала.

Хлопець-читець 7.

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій — щире словечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

                        Слова щирого не купить сріблом.

В сльоту зимную, в днину мглистую

Я дорогою йду тернистою;

Кого я любив, ті забулися,

                       А з ким я дружив — відвернулися.

Відвернулися та й цураються,

З труду мойого посміхаються.

В порох топчуть те, що мені святе, —

                       А недоля й тьма все росте й росте.

                          Важко дерево з корнем вирвати,

                         Друга давнього з серця вигнати.

Важко в пітьмі йти» ще Й грязюкою,

                       Де брехня сичить вкруг гадюкою.

Та як радісно серед трудного

Шляху темного і безлюдного

Вгледіть — світиться десь оконечко!...

                       Так у горю нам — щире словечко.

Тож за дар малий, а безцінний твій,

Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,

За той усміх твій не вдослід журбі

Спасибі тобі! Спасибі тобі!

(Іван Франко. "Моїй дружині")

Ведучий.   

Полум'яною синівською любов'ю Іван Франко любив рідну Україну. Він присвятив їй не тільки перлини своєї поезії, а й усеньке життя.

Хлопець-читець 8.

Вона так гарна, сяє так

Святою, чистою красою,

І на лиці яріє знак

Любові, щирості, спокою.

Вона так гарна, а проте

Так нещаслива, скільки лиха

Знесла, що квилить лихо те

В її кождіській пісні стиха.

її пізнавши, чи ж я міг

Не полюбить її сердечно,

Не відректися власних втіх,

Щоб ЇЙ віддатись доконечно?

А полюбивши, чи ж би міг

Я божую ЇЇ подобу

Згубити з серця, мимо всіх

Терпінь і горя аж до гробу?

І чи ж перечить ця любов

Тій другій і святій любови

                         До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце Боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

(Іван Франко. "Моя любов")

Ведуча.

Велич духу Івана Франка проявилася втому, що незважаючи ні на що, він плідно працює, бо "яко син се­лянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, почував себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народо­ві. Вихований у твердій школі, відмалку засвоїв собі дві запові­ді. Перша — то було власне почуття того обов'язку, а друга — то потреба ненастанної праці".

(З промови Франка на його ювілеї, 1898 р.)

Ведучий. 

До серця поета припадали чудові коломийки і народні гуцульські танці, якими славиться земля карпатська. На старості літ поет любив відпочивати в мальовничому гуцуль­ському селі Криворівня. Ходив до Довбушевої печери, де колись Довбуш-розбійник — оборонець і месник покривджених, герой багатьох оповідань і пісень, закопав свій великий скарб. "Укра­їнською Швейцарією, українськими Афінами називали тоді Криворівню. Вона стала своєрідним центром єднання демокра­тичних сил української культури, очолюваних Іваном Франком. Одночасно навколишня природа, життя гуцулів ставали пред­метом творчих студій, і не одна перлина української літератури народилася тут."

(І. Денисюк. "Іван Франко в Криворівні")

Дівчина-читець 3.

Син мудрого сільського коваля

Він тут ступав, він тут знаходив спокій,

Бо тут орлів, поетів тут земля,

                      На скелі цій, на цій горі високій.

                      Сюди, до сонця, простору й тепла,

Де зілля віще і цілющі води,

В оселю мавок, у гніздо орла

                       Він друзів і порадників приводив.

                    На друга клич достойні друзі йшли,

У царство гір, на простір верховинський,

                       В далекий шлях, у несходиму путь

Йдуть Леся Українка й Коцюбинський.

("Франкова криниця", ст. 274) 

 Ведуча.

28 травня 1916 року Іван Якович Франко помер. Його поховано у Львові на Личаківському кладовищі. Та він за­лишив нам свій найбільший скарб — прекрасні твори, свої світ­лі ідеї, з якими рідний український народ іде у "мандрівку сто­літь" з його "духа печаттю".

Хлопець-читець 9.

Кожна пісня моя —

Віку мого день,

Протерпів її я,

Не зложив лишень.

Кожна стрічка її —

Мізку мого часть,

Цуми — нерви мої,

Звуки — серця страсть.

(Іван Франко. "Чим пісня жива")

Ведучий. Франко завжди думав про свій народ, віщував йому славне майбутнє. "Великим Каменярем називають нащад­ки Івана Франка, 'письменника, що своїм полум'яним словом ламав скелю старого світу в ім'я нового, скелю неправди й гніту в ім'я правди й волі" (Надія Вишневська).

Хлопець-читець  10.

Ори, ори й співай, ти, велетню, закутий

В недолі й тьми ярмо!

Пропаде пітьма й гніт, обпадуть з тебе пута,

І ярма всі ми порвемо!

Недаром ти в біді, пригноблений врагами,

Про силу духа все співав,

                   Недаром ти казок чарівними устами

Його побіду величав.

Він побідить, порве шкарлющі пересуду —

І вольний, власний лан

Ти знов оратимеш — властивець свого труду,

І в власнім краю сам свій пан!

(ІваН Франко. "Наймит")

Викладач.

До нього не заросте народна стежина. До ньо­го приходитимуть люди тому, що в його творах знаходитимуть вічно палаючу іскру любові до народу, до людини, до свободи, до незалежності, знаходитимуть закличний поклик до праці, до боротьби зі злом і несправедливістю. "Безсмертя творця ви­мірюється тим, скільки людських сердець відгукнулося на його вогненне, правдиве, глибокодумне слово, як і також тим, на­скільки високо поставлено заповіти попередника наступним поколінням. До слова Івана Франка дослухались маси народ­ні. Бо наш письменник болів тими болями, які були і в народі. Тому ж то слово його було дохідливе і зрозуміле" (П. Тичина. "Невтомний Каменяр").

До моря сліз, під тиском пересудів

Пролитих, і моя вплила краплина:

                   До храму людських змагань, праць і трудів

                  Чень і моя доложиться цеглина.

А як мільйонів куплений сльозами,

День світла, щастя й волі засвітає,

                    То чень в новім, великім людськім храмі

                    Хтось добрим словом і мене згадає.

(Іван Франко. "До моря сліз, під тиском пересудів")

 І сьогодні, живучи у вільній незалежній державі, ми з гор­дістю згадуємо Славного Каменяра — Івана Яковича Франка. Щирою синівською любов'ю ми повинні любити рідну Украї­ну* а життєвим кредом кожного з нас хай будуть праця, щастя і свобода.

Хлопець-читетіь  11.

Отак, як Він, для пісні і для праці — Для двох сестер життя віддати все, — Так, щоби днів безплідних не бояться, Коли рахунок старіть принесе. Отак, як Він, страждати і любити, Щоб серце жаром груди пропекло. І ненавидіть так, щоб спопелити Ненависті достойну гниль і зло. Отак, як Він, дороги прокладати, Вгризаючись в незнаного граніт, Ні на хвилину не кидати Чати — Своїх ідей оберігати світ. Весь вік свій лише учнем пильним бути, П'ючи знання із мудрості криниць, — Так, щоби мрії з таїни розкуті Орлами рвалися із незнання темниць. Народ свій не любити пишним словом, А міццю рук, а силою думок. Достойним буть наступником Франковим, Коли його ти справжній син чи внук! Бути, як Він, наш Каменйр незламний, — Чи є шлях у житті більш славний?

(Р. Братунь. "Бути, як Він")

 Викладач:

                       Край шляху всіх народів стоїть Та криниця науки.

                      Не заносить її в непогідь Вітровіння гїилюки.

                       Будуть пити ту воду з жаги Покоління грядущі,

                       Будуть люди від неї завжди Сміливіші і дужчі.

                      Буде думка відважна плисти Із криниці свободи,

                      Будеш синову славу нести, Український народе!

(Дмитро Павличко. "Франкова криниця")

У підготовці свята використана література;

1. Бонь В. Л., Слупський І. П. Іван Якович Франко. Жит­тя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах. На­очний посібник. — Київ, 1973 (таблиці 4, 5, 6, ІЗ, 16, 18, 20, 23, 27, 34, 39, 40, 95, 101, 114, 123, 124).

2.       Кіліченко Л.М. Франкова криниця. Вивчення творчос­ті Івана Франка в школі. — Київ: Радянська школа, 1991 (ст. 9, 18-19, 23, 274).

3.       Вишневська Надія; Іван Франко і його твори для дітей // Іван Франко. Грицева шкільна наука. — Київ: Веселка, 1990 (ст. 5-19).

4.       Розсипані перли. Поети "Молодої Музи" — Київ: Дніпро,

1991   (ст. 207).