Засідання круглого столу

Засідання "круглого столу"

"УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК ДЕРЖАВНА МОВА

В УКРАЇНІ"

Мета: поглибити знання учнів про мову, її розвиток, місце серед інших мов світу, значення рідної мови в життєдіяль­ності народу й окремої людини; ознайомити з шляхами підвищення культури мовлення, з мовними обов'язками громадян, з тими державними документами, що стосу­ються української мови; сприяти вихованню любові і по­ваги до рідної мови, розуміння своєї причетності до долі мови, відчуття власної відповідальності за неї.

Обладнання: на класній дошці — портрети І. П. Котляревського та Т. Г. Шевченка; на столі — вишитий рушник, букет з колосків пшениці і гілок; на іншому столі — Конституція України, книги, словники; вислови про мову:

"Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує..."

                                                  (Т. Г. Шевченко);

"І яка чудова, світла і багата

українська мова, мова мами й тата!"

                                                  (Марійка Підгірянка)

"О місячне сяйво і спів солов'я,

Півонії, мальви, жоржини!

Моря бриліантів, це — мова моя,

Це — мова моєї Вкраїни"

                                                      (В. Сосюра)

"Та не молися мовою чужою,

бо, на колінах стоячи, умреш"

                                              (Дмитро Павличко);

"Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тільки камінь має"

                                       (С. Воробкевич);

"Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

           І мову її солов'їну"

                                                   (В. Сосюра);

"Мова займає одне з найвищих місць на шкалі національ­них вартостей"

                                       (У. Вайнрайх).

Питання для обговорення

1. Мова — неоціненний скарб народу.

2.   Мові — державний захист.

3.   Престиж мови, українська мова серед інших мов світу.

4.   Про культуру мовлення.

5. Твої мовні обов'язки, громадянине!

В засіданні беруть участь — вчитель української мови і літе­ратури, учні-мовознавці, правознавці, літературознавці, читці.

Вступне слово вчителя

Найголовніші індивідуальні ознаки народу — це його істо­рія, мова, література, культура, усна народна творчість. Мова — це характер народу, в ній відбито його національні звичаї, по­бут. Мова — це ще й історія народу, від найдавніших часів наші предки залишили в ній свої глибокі сліди. У мові відбивається і пам'ять народу, бо майбутнє виростає з минулого. Пантелеймон Куліш писав:

Єдиний скарб у тебе — рідна мова,

Заклятий для сусіднього хижацтва.

Вона твого життя міцна основа,

Повніша над усі скарби й багатства.

Віками український народ творив це багатство, вкладаючи в скарбницю рідної мови найцінніші перлини думки, почуття, фантазії.

   Тому сьогодні ми поговоримо про українську мову, її розви­ток, місце серед інших мов, значення мови в життєдіяльнос­ті народу, дізнаємося про державні документи, що стосуються української мови, культуру нашого мовлення, а також про мовні обов'язки, які стоять перед кожним з нас.

Учень-мовознавець 1. "Мова належить до так званих вторинних систем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого вона є. Водночас мова — один з факторів самоорганізації суспільства і невід'ємна ознака та­ких спільнот, як рід, плем'я, народність, нація. Мова існує в свідомості членів суспільства, реалізується в процесах мовлення. Тому доля мови залежить від кожного з мовців.

    Через мову ми пізнаємо світ. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає світ безпосередньо "таким, як він є". Насправді наше сприйняття світу відбувається крізь призму нашої мови.

    Мова — найважливіший засіб спілкування людей» тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі вона має унікальний характер; нею просто передавати все те, шо виражається, наприклад, мімікою, жестами.

Мова — явище суспільне. Вона виникає, розвивається, живе і функціонує в суспільстві. Формою існування мови, свідченням її життєздатності є мовлення, використання цієї мови людьми в усіх сферах громадського та особистого життя. А перестаючи бути засобом спілкування, мова стає мертвою.

Мова — це генетичний код нації, який поєднує минуле з су­часним, програмує майбутнє і забезпечує буття нації у вічності

Вчитель. Мова, як і людина, має свою біографію, яка роз­починається від її народження, розвитку. Тому поговоримо про шлях розвитку української мови.

Учень-мовознавець 2. Українська мова походить від пра­слов'янської — спільної мови всіх слов'янських племен, що про­існувала до VII ст.

У розвитку української мови виділяються періоди:

1) протоукраїнський (VІІ-ХІ ст.);

2)  староукраїнський (ХІ-ХІV ст.);

3)  середньоукраїнський (кінець ХІV-початок XIX ст.);

4)  новий (початок XX ст. — до нашого часу).

У княжу добу паралельно функціонували дві мови, які не дуже між собою відрізнялися, — жива розмовна староукраїнська мова і літературна, або церковнослов'янська, запозичена з Болга­рії. Живою розмовною мовою послуговувалася переважна більшість населення Київської Русі, а літературну використовували освічені верстви тогочасного суспільства.

Із прийняттям християнства створюються школи, закла­даються бібліотеки, перекладається численна кількість творів грецьких авторів; пишуться й оригінальні філософські, історич­ні і літературні твори.

   Татаро-монгольська навала на деякий час затримала культур­ний поступ України-Русі, але не перервала його. В межах Ве­ликого Литовського князівства (ХІV-ХVІ ст.) починається середньоукраїнський етап у розвитку української мови, яка стає державною. До нас дійшло 500 томів документів, написаних літературною мовою того часу, в якій присутні елементи живої української мови.

 У козацьку добу (ХVІ-ХVШ ст.) бурхливо розвиваються укра­їнська наука, шкільництво, література, книгодрукування. Мелетій Смотрицький створює славнозвісну "Граматику словенську" старослов'янської мови. Продовжує формуватися жива розмов­на мова нашого народу, якою твориться багатющий український фольклор.

В кінці XVII на початку XVIII ст. українська літературна мова і культура зазнають переслідувань з боку російського уря­ду, закривається мережа українських братських шкіл. Натомість відкриваються російські школи й університети.

Проте в час, здавалось би, найбільшого культурного занепаду з виходом "Енеїди" І. П. Котляревського в 1798 році, написаної живою розмовною мовою, починається новий етап у розвитку української літературної мови, мистецтва і науки.

Учень-літературознавець 3. Іван Петрович Котля­ревський поклав початок становлення української мови, а ос­новоположну роль у її формуванні відіграв Тарас Григорович Шевченко, творчість якого завершила процес формування укра­їнської літературної мови і піднесла її до рівня високорозвинених мов світу. Про це написав Володимир Самійленко у вірші "Українська мова". Учень-читець  1.

                  Діамант дорогий на дорозі лежав, —

                    Тим великим шляхом люд усякий минав,

                     І ніхто не пізнав діаманта того.

                     Йшли багато людей і топтали його.

                     Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував;

І палючим огнем кольористо блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

                     Хай коштовним добром вона буде у нас,

                   Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,

                    Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

                     Він побожно сказав: "Відкіля нам сіє?!"

(В. Самійленко. "Українська мова" (пам'яті Тараса Шевченка 1885р.))

             Учень-мовознавець   3. Тарас Шевченко започаткував нову літературу і літературну мову на народній основі, яку не могли знищити ні цензура, ні критика, ні царська жандармерія. Проте на українське слово посипались нові укази, циркуляри. Царський уряд видає укази про заборону книгодрукування, ви­кладання українською мовою. З усіх шкіл вилучаються Буква­рі, закриваються українські школи. В 1863 році видано Валуєвський циркуляр про заборону друкування книг українською мовою та українського театру у Східній Україні. 1876 рік. Видано Емський указ Олександра II про заборону ввезення українських книг з-за кордону і підтекстування нот українською мовою. А Олександр ІІ у 1888 році заборонив вживати українську мову в офіційних установах і давати українські імена під час хрещення. 1895 рік — видано розпорядження про заборону дру­кувати українські книги для дітей. Але ніхто і ніщо не могло зупинити розвиток української мови, ніякі циркуляри не могли сховати Слово Шевченка, Франка, Лесі Українки, Панаса Мир­ного і багатьох інших письменників, які своїми творами показу­вали красу і могутність українського слова.

        Учень-читець 2. Валуевих на кривду нашу в житті було й перебуло,

                                         Зневір'ям повнилася чаша, а в чаші пінилося зло.

                                        І рідне слово завмирало в засиллі, в дальній глушині,

                                        Його зневагою карали, його палили на вогні,

                                        Його в Шевченковому серці вбивали царські холуї

                                         Однак воно в нерівнім герці стояло за права свої.

                                    З-під надмогильників, з-під кручі, мов ломикамінь у світи.

                                      Вставало пружно і співучо, свідоме правди й правоти,

                                       Бо на Шевченковому полі, в огонь готові й на ножі,

                                       Цвіли провісниками волі Вітчизни праведні мужі,

                                       Що власну кров лили на тризну і відкривали людям зір.

                                      На рідний камінь, на дідизну і Валуєвим наперекір...

(М. Чернявський)

         Учень-мовознавець 4. В кінці XIX ст. ніхто уже не міг сумніватися в тому, що українська мова є окремою самостійною мовою. Проте немало тяжких випробувань випало на її долю й у XX столітті.

У 1908 році указом Сенату національну культуру і просвітню діяльність в Україні визнано шкідливою. А з початку 30-х років розпочинається новий тотальний наступ на українство, значно підступніший і жорстокіший.

1933 рік. У телеграмі Сталіна йдеться про припинення "укра­їнізації", підготовку переходу шкіл на викладання російською мовою.

1938 рік. Видано постанову РНК і ЦК ВКП(б) "Про обов'яз­кове вивчення російської мови у школах національних респу­блік і областей".

Фізично знищуються не лише діячі науки і культури, а й ос­новний носій української мови, споконвічних традицій україн­ського народу — селянство. Згодом в усі сфери суспільного жит­тя України була введена російська мова.

З початку 70-х років починаються нові утиски. У 1970 році видано наказ про захист дисертацій тільки російською мовою з неодмінним затвердженням у Москві.    

1983 рік. Постанова ЦК КПРС про посилене вивчення російської мови, поділ класів в українських школах на 2 групи, під­вищення зарплати вчителям російської мови.

1989 рік. Постанова Пленуму ЦК КПРС про "законодавче за­кріплення російської мови як загальнодержавної".

На щастя, у цьому ж 1989 році в Україні був прийнятий Закон про мови, який затвердив українську мову як державну. Україн­ська мова, як і інші національні мови, дістала можливість роз­виватися самостійно.

З проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року розпочалося повне надій і сподівань відродження української мови, науки, культури.

"Українське слово не просто заявило про своє воскресіння: воно довело на повен голос, що не підвладне ні русифікації, ні полонізації, ні онімечуванню, ні мадяризації, що воно — ве­лике слово великого народу. Не тоне у воді й не горить у вог­ні. Його життя — це не нудотне нидіння в послуговуванні для домашнього вжитку, а поклик до вічної боротьби — творчості й діяння" (Борис Харчук).

Вчитель. "Одним із найвищих виявів самоутвердження нації є державний статус її мови, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх сферах суспільного життя. Цей статус має бути закріплений в Основному Законі держави — Консти­туції"

А що можна сьогодні сказати про державний захист україн­ської мови?

Учень-правознавець 1. Як уже було сказано сьогодні, ще у 1989 році прийнятий Закон про мови в Україні, який набув чинності з 1 січня 1990 року і утвердив державність української мови.                                  

        В Основному Законі — Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року, в ст. 10 сказано: "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний роз­виток і функціонування української мови в усіх сферах суспіль­ного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток і використання, захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гаран­тується Конституцією України та визначається законом".

Учень-правознавець 2. Хочеться сказати і про інші державні документи, що стосуються української мови. Це по­станова Ради Міністрів (березень 1997 року) "Комплексні за­ходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови", постанова Верховної Ради України (травень 2003 року) "Функціонування української мови в Україні", постанова Кабі­нету Міністрів (жовтень 2003 року) "Про затвердження держав­ної програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2005 рр."

  Учень-літературознавець 2. Олесь Гончар відзначав: "Статус державності потрібен нашій мові, щоб після згубних бра­коньєрських літ повернути їй природну роль, і силу, і престиж, повністю забезпечити їй право на життя в усіх сферах, на всіх рівнях".

Вчитель. П'ятнадцять років ми живемо у незалежній демо­кратичній державі, яка має свою символіку, свій Основний За­кон — Конституцію України і, звичайно, свою державну укра­їнську мову — яка виборола собі місце під сонцем, все-таки одержала бажаний статує державної мови України. Але і сьогод­ні у нас знову виникає мовна проблема.

Деякі українці не хочуть знати і вивчати рідну мову, віддають своїх дітей на навчання до російськомовних шкіл, а інформа­ційний простір України захопили російськомовні засоби масової інформації. На телебаченні один ведучий говорить українською мовою, інший — російською, на полицях бібліотек і книжкових крамниць — російськомовні книжки. Ціна української книжки сьогодні набагато вища від російськомовної.

Деякі державні високопосадовці зневажливо ставляться до рідного слова, роблять все для того, щоб в Україні російській мові надати статус державної.

І нікого в нас не притягають до відповідальності за порушен­ня Закону про мови, ст. 10 Конституції України.

      А можливо, не в законах, постановах тут річ. Вся справа в то­му, що ми не маємо права байдуже ставитися до свого націо­нального генетичного коду, адже було сказано сьогодні, що мо­ва — генетичний код нації, який забезпечує буття її у вічності. Міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко ка­зав: "Потребу вивчення іноземних мов ніхто не поставить під сумнів — це виразна ознака освіченої, культурної, цивілізова­ної людини. Але вивчати світове розмаїття мов, не знаючи й не шануючи рідного слова, відсторонюючись його й цураючись, — свідчення не культури, а дикунства. Поміж усіма світовими мо­вами людському серцю дорожча саме рідна мова"

Учень-читець 3.

Синів і дочок багатьох народів

Я зустрічав, які перетинали

                      гірські й морські кордони і на подив

багато бачили, багато знали.

Я їх питав із щирою душею:

                      — Яку ви любите найбільше мову? —

І всі відповідали: — Ту, що нею

співала рідна мати колискову.

(Дмитро Білоус)

Учень-літературознавець  3.   "А чи знаєте ви, що за сила в тій мові?" - писав Іван Якович Франко, який дуже лю­бив українську мову і писав нею свої прекрасні твори. Цікаво, яке місце нашої мови серед інших мов світу?

Учень-мовознавець 5. "У світі налічується понад 5,5 ти­сяч мов. Більшість із цих мов не мають своєї писемності і дер­жавного статусу, ними послуговується невелика кількість мов­ців. Українська мова належить до східнослов'янської підгрупи, слов'янської гілки індоєвропейської сім'ї мов. Окремі дослідники вважають її однією з найстарших мов Європи. Найближчою до української мови із східнослов'янських мов є білоруська, із південнослов'янських — сербохорватська, із західнослов'янських — сербська (серболужицька). Близькими до неї є також російська та польська мови.

"Іншомовні дослідники постійно підкреслюють милозвуч­ність і лексичне багатство української мови, найчастіше зістав­ляючи її з італійською". В 1939 році на Всесвітньому конкурсі мов українська мова за милозвучністю зайняла II місце, посту­пившись тільки італійській.

"Престиж мови — це її авторитет у міжнаціональному та міжнародному спілкуванні. Він залежить від багатьох чинників, домінуючим серед яких є інформативність мови, тобто застосу­вання її як носія найновішої та найважливішої інформації. Про престижність української мови в минулому свідчать такі факти: вона використовувалась як державна у Великому Литовському князівстві; як актова мова Молдавського князівства; диплома­ти при дворі польських королів спілкувалися коли не латиною, то руською (українською), цією ж мовою бахчисарайські хани листувалися з турецькими султанами."

Учень-читець 4.

На вищі сходи сходячи,

Йдемо у глиб історії,

до витоків доходячи,

досліджуєм пракорені.

Хай шлях боріння звивистий

до джерела отецького,

коріння можна вивести

у Кримського й Житецького,

із їхніх праць, завершених

знайомством з праглибинами,

із висновків потверджених

розкопками невпинними.

Вивчай — і шлях розвесниться

до мови української.

Чи не вона ровесниця

                     санскриту і латинської.

                                                                     (Дмитро Білоус)

Вчитель. У свій час Конфуцій писав: "Якщо мова не є пра­вильна, то вона не означає того, що має означати; коли ж вона не означає того, що має означати, то не буде зроблене те, шо має бути зроблене; а тоді моральність і всяке мистецтво почнуть за­ непадати, справедливість зійде на манівці — і всі впадуть у стан безладного хаосу"

Як бачимо, він піднімає питання правильності мови, а правильності — значить вміння користувалися всіма засобами мови,^: володіти нормами літературної мови. Хотілось би почути думку мовознавців щодо культури мовлення.

Учень-мовознавець 1. "Культура мовлення — це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній). Належна культура мовлення — це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості. Тільки через високу культуру мовлення проявля­ються невичерпні потенції мови, гармонія її функцій.

Культура мовлення має велике національне і соціальне зна­чення: вона забезпечує високий рівень мовного спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, ошляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистос­ті та суспільства в цілому.

Учень-мовознавець 2. Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, адекват­ність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність — це дотримання правил усного і писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововжи­вання, будова речень, діалога, тексту тощо. Умій слухати себе та інших з погляду нормативності. Будь вдячний тому, хто виправляє твої мовленнєві помилки.

Адекватність — це точність вираження думок, почуттів, воле­виявлень засобами мови, ясність, зрозумілість вислову для адресата. Пам'ятаймо, що для того, хто говорить, сказане ним завжди зрозуміле, але не завжди воно є таким для того, хто сприймає.

Естетичність — це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом естетичних потенцій мови. Експериментально доведено, що грубе слово як негативний подразник діє кілька секунд, але реакція на нього триває декілька годин і навіть днів. Поліфункціональність мовлення — це забезпечення застосування мови в усіх аспектах у кожній сфері спілкування.

Учень-мовознавець 3. Український народ завше від­значався високою культурою мовних стосунків. Так, турецький мандрівник Ельвія Челебі, який у 1655 році побував на Україні, згодом писав, що українці — це стародавній народ, а їхня мова всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська.

Культура мовлення — не мета, а засіб в утвердженні правди життя. Отець Григорій-пустельник відзначав: "Господь домага­ється від кожної людини трьох речей: від душі — щирої віри, від мови — правди, від тіла — стриманості".

Учень-мовознавець 4. Плекання культури мовлення — обов'язок кожного свідомого громадянина. Шляхи підвищення особистої культури мовлення різноманітні. Найперше слід:

—виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і са­моаналізу;

—не говорити квапливо — без пауз;

—вивчати мовлення майстрів слова;

—заучувати напам'ять художні твори, причому не тільки вір­шовані;

—читати вголос, особливо прозові тексти, із дотриманням усіх аспектів нормативності;

—оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокре­ма ділового;

—привчати себе до систематичного запису власних думок та спостережень".

Учень-мовознавець 5. І, звичайно, щоб правильно ко­ристуватися мовою, треба найперше її любити, відчути красу, силу, довершеність рідної мови, досконало вивчити її, знати правила правопису, постійно збагачувати свій словниковий за­пас, користуватися нею в щоденному вжитку, звертатися до неї як до єдиного джерела вияву своєї особистості.

"Не вживайте грубих і вульгарних слів. Нерідко молоді люди в компанії вживають грубі, вульгарні, а часом і лайливі слова. Вони не думають про те, як негарно виглядають, якщо дивитися на них із сторони.

Крім того, ця погана звичка може погано відбитися на всьому їхньому житті.

Набагато гіршою, ніж вульгарність у виразах, є вульгарність у мисленні, і зневажається вона також набагато більше.

Не зловживайте іноземними й загальними фразами. Деякі люди, які хочуть справити враження високоосвічених, надмір­но пересипають свою мову іноземними словами, абстрактними поняттями. їм не завадило б усвідомити мудре прислівя: "Малі люди вживають великі слова, а великі — малі".

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіше від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає —

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово — це лерлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

                       Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Не майте гніву до моїх порад

                        І не лінуйтесь доглядать свій сад.

(М. Рильський. "Мова")

Учень-читець 1.

Слова, слова... Вони в собі всі різні:

тривожні й тихі, радісні й сумні;

є терпеливі, є жорстокі й грізні,

лукаві й чесні, мудрі і смішні...

Не грайся словом. Є святі слова,

що матері з доріг вертають сина.

Спіши до неї, доки ще жива,

Допоки розум і допоки сила.

Знайди те слово — вічне і земне.

За часом час нам світ перестилає.

Минуще все. Лиш слово не мине

ї та любов, що смертю смерть додає.

                                                             (Микола Ткач)

 Учень-читець 2.

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі вони, були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Повторювалось все; й краса, й потворність.

Усе було; асфальти й спориші.

Поезія — це зажди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

                                (Ліна Костенко)    

 Вчитель. Кожен громадянин України, як ми вже говори­ли сьогодні, повинен добре знати рідну мову, збагачувати її, бути готовим захистити українську мову від тих, хто зневажає її, бо "захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гід­ність, його право на існування, право на майбутнє. Захист рід­ної мови — найприродніший, найпростіший, найлегший і вод­ночас найнеобхідніший спосіб національного самоутвердження і діяльності в ім'я народу".

Учень-мовознавець 1. "Розмовляй рідною мовою — сво­єю і свого народу: скрізь, де її розуміють, з усіма, хто її розуміє. Не поступайся своїми мовними правами заради вигоди, приві­леїв, лукавої похвали — це зрада свого народу.

Ставлення до рідної мови має бути таким, як до рідної ма­тері: її люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що во­на—мати.

Розмовляй у сім'ї мовою своєї нації, прищеплюй дітям став­лення до мови як до святині, найдорожчого скарбу. Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову.

Вчитель. Важливі завдання покладаються на нас. Хочеться вірити, що кожен з вас усвідомить свою причетність до долі рідної української мови.